Навичка вчитися
Я акушер-гінеколог, завідувачка відділення, нині на пенсії. Медики — це люди, які вчаться все життя. Тому навичка глибоко і якісно вчитися була в мене завжди. Вона стала мені в пригоді, коли я пішла вчитися абсолютно новій для себе професії.
Обрати професію фотографа мені допомогли діти. Коли через трагічні події в Україні та в моєму рідному Києві мені довелося переїхати до Німеччини, я зрозуміла, що не можу просто сидіти без діла. Треба було витягати себе з пригніченого стану й шукати ремесло, яке могло б мене годувати. Мої близькі просто запитали, що я люблю робити. Тоді я згадала, що люблю фотографувати.
Вибір нового заняття було зроблено. Оскільки німецьку я знала погано, то почала шукати онлайн-навчання, яке проводили б з України. У Facebook мені трапилася реклама фотошколи Олександра Сляднєва, яка мене зацікавила. Мене підкупила можливість мати постійного наставника в цій новій для мене справі. З висоти власного досвіду я розуміла, що з наставником навички засвоюються, а професійне зростання відбувається значно легше й швидше. Так почався мій шлях у Фотоакадемії.
О Боже… знову вчитися
Я прийшла на навчання, не знаючи, як правильно тримати камеру в руках. Здебільшого знімала телефоном. Спершу трохи злякалася, побачивши, скільки абсолютно нової інформації доведеться опрацювати. Але система побудована настільки грамотно, що ці знання якось легко засвоювалися. Одразу було зрозуміло, що, де і як застосовувати. Практичні заняття та майстер-класи остаточно закріплювали потрібну навичку в голові й, здавалося, у руках.
Памʼятаю своє перше особисте відкриття як новачки: навчитися можна всьому.
Я і «голландський натюрморт»
Коли я йшла вчитися фотографії, то бачила себе портретним фотографом. Але портрети вдавалися мені не так добре, як мали б. Ми з моїм наставником Олександром Сляднєвим багато це обговорювали. Водночас мені класно вдавалося знімати фуд-композиції. І Олександр у потрібний момент підказав мені, що не завжди все складається так, як ти уявляєш: доля може готувати для тебе дещо краще. Тож я таки обрала спеціалізацію фуд-фотографа. Але це був ще не кінець.
Мої роботи ставали дедалі кращими. Студенти в спільноті захоплювалися ними й просили порад. Я продовжувала вчитися і ще більше спілкувалася з наставником. Саме Олександр помітив, що мої роботи обʼєднує певний стиль. Сама я в цьому не розбиралася, бо не мала стільки досвіду, а наставник показав мені, що цей стиль називається «голландський натюрморт».
Скажу чесно: спершу я думала, що така вузька ніша не може бути популярною, а отже, і прибутковою. Та я помилялася. В українців є народна приказка: «На кожен товар є свій купець». І це правда. Коли я прийняла це й поставила собі цілі у своїй спеціалізації, прийшло багато визнання.
Відчути успіх
Мої роботи відбирали до європейських видань, у мене брали інтервʼю саме про голландський натюрморт. Із 13 листів, які я під час навчання надіслала потенційним замовникам, на 10 відповіли позитивно. Решта писали, що фотографії гарні, але не підходять під формат журналу. Був навіть кумедний випадок: мою роботу надрукували в еротичному журналі — там була рубрика про сучасне мистецтво. І таке буває. Особливо мене потішило, коли в мене попросили дозволу опублікувати мою роботу на обкладинці дуже популярного кулінарного видання. І все це — на 5-му місяці навчання.
Повертаючись до цілей у професії фотографа: я їх трохи змінила. Якщо спочатку я шукала додаткове джерело заробітку, то тепер моя мета — визнання. Я зрозуміла, що для мене є дещо важливіше за гонорари: мистецтво, культура красивої фотографії, можливість надихати когось на звершення, давати поживу для роздумів. А заробіток стане приємним бонусом, що прийде слідом за цим визнанням.
Найбільшим своїм досягненням на сьогодні я вважаю запрошення на Milan Fashion Week як художниці-декораторки. Організатори простору українських дизайнерів на Тижні моди звʼязалися зі мною через соцмережі й запросили поїхати разом із трьома моїми роботами як українську фотохудожницю. Мої роботи прикрашатимуть простір українських дизайнерів на Fashion Week, а я буду почесною гостею. Ну хіба це не здійснення мрії?!
Мої головні секрети і висновки
Якщо говорити про найкорисніші для мене навички, то з фотографічних я назвала б розуміння кольорової палітри та вдалого поєднання кольорів, а також розуміння композиції. А із соціальних навичок обираю самопрезентацію та грамотне спілкування з клієнтами.
Секретом свого успіху я вважаю вміння та бажання вчитися і наставництво Олександра Сляднєва. Саме його індивідуальний підхід відкрив мій унікальний стиль. Рік тому я й подумати не могла, що зі мною таке станеться. Тож головний висновок, який я беру з собою в подальше життя: у світі дуже багато дверей. Одні відчинені, інші зачинені, а деякі відчиняються в певний момент. Треба користатися моментом і заходити в ці двері. Я ось так несподівано знайшла потрібні двері. Шукайте свої й ніколи не зупиняйтеся.