Ольга Фрунзе

Мені бракувало повітря

Я виросла в сімʼї художників, тому з дитинства перебувала у творчій атмосфері й мала певне художнє бачення. Пробувала багато різних творчих занять. У певний момент зрозуміла, що мені дуже подобається знімати. Думаю, це тому, що художнє бачення завжди допомагало мені побачити кадр і скласти всі складові в правильну композицію. Тож я придбала свою першу камеру й почала знімати.

Деякі роботи в мене виходили непогано. Але що більше я фотографувала, то частіше помічала, що моїм знімкам ніби «бракує повітря». Уже пізніше, під час навчання, я дізналася, що проблема була у відсутності перспективи. Так я вперше замислилася про пошук хороших курсів для фотографа або наставника у фотографії.

Сонце — джекпот фотографа чи ні?

Уже багато років я живу за кордоном, у сонячній країні. Сонця тут багато майже щодня. Мені здавалося, що для фотографа це просто ідеально, бо десь читала, що сонце — найкраще освітлення, адже воно природне. Але коли я знімала на сонці, фото виходили, мʼяко кажучи, не дуже. Тоді я зрозуміла, що мого художнього чуття таки замало. Це була друга причина піти вчитися.

Найбільше мене цікавила предметна зйомка, фуд-фотографія. Я шукала не школу, а хорошого фотографа, який навчив би мене всього. Але почалася епідемія ковіду, і багато часу доводилося проводити вдома. Це й підштовхнуло мене шукати саме онлайн-навчання фотографії.

Якщо вчитися, то тільки в найкращих

Усі мої знайомі знали, що я фотографую і планую глибше вивчати цю професію. І от одного разу такі друзі — подружжя власників ресторанів у Європі — із захопленням розповідали мені про фотографа з України, який знімав для їхніх закладів на замовлення. Це був Олександр Сляднєв. Вони були такі задоволені його роботами, що аж наполягали, щоб я йшла вчитися тільки до нього.

Мої друзі знали, що мене цікавить фуд-фотографія. Але ні вони, ні я не знали, чи навчає Олександр когось, чи тільки працює фотографом. Я тоді ще подумала: навіть якщо в нього немає школи, можна попросити його стати моїм наставником і дати мені хоча б кілька приватних уроків.

Через деякий час я побачила в соцмережах іншої своєї знайомої, що вона навчається фотографії. Мені сподобалися її студентські роботи, і я запитала, де вона вчиться. Ось і знайшовся потрібний шматочок пазла. Це була Фотоакадемія Олександра Сляднєва.

Навчання з нуля

Коли я почала навчатися у Фотоакадемії, то думала, що дещо вже знаю. Але виявилося, що мої знання були поверхневими навіть для початкового рівня. Тому вважаю, що почала навчання з нуля.

Інформація засвоювалася легко й подавалася так послідовно, що все структурувалося в моїй голові. Мене дуже надихали творча атмосфера школи, спільнота, практичні завдання, майстер-класи і, звісно, домашки.

Мені було важливо усвідомити, що я щось умію робити ідеально. Як зʼясувалося пізніше, я ще та перфекціоністка. І саме таке усвідомлення свого творчого таланту робило й робить мене по-справжньому щасливою. Я вважаю, що школа Сляднєва дала мені великий поштовх до творчої реалізації.

У кожного свій стимул

Звісно, ідеально виходило не одразу. Тому я сприймала це навчання як певну боротьбу із собою. Я часто казала собі: «Я вмію», «Я впораюся». Мій дієвий алгоритм полягав у тому, щоб поставити собі мету й дійти до неї, навіть якщо роботу доводиться переробляти багато разів.

А ще я дуже поважала Олександра й дуже не хотіла його підвести чи розчарувати. Спочатку, коли він по кілька разів відправляв мене переробляти роботи, мені було прикро, я опускала руки. Але згодом сама почала помічати, якими крутими стають перероблені фотографії, і зʼявлялася вдячність за цю критику.

Мої відкриття в навчанні фотографії

Я добре сприймаю саме візуальну інформацію. Тому на уроках мені все було зрозуміло завдяки демонстрації: Олександр показував усе, про що розповідав. Інформація засвоювалася легко, а після домашки перетворювалася на власну навичку.

Коли я дізналася про різні види світла і про те, що пряме сонячне світло — далеко не найкращий варіант, мені було дивно, як я сама до цього не додумалася. Відкриттям стало й те, що в роботі можна поєднувати різні види світла. Цими уроками наставник у прямому сенсі підсвітив мені бачення кадру.

Дуже цікаво було вивчати композицію. Оскільки на той час я вже вирішила, що буду фуд-фотографом, для мене це було дуже актуально. Якщо раніше мені потрібен був день і безліч невдалих кадрів, щоб підібрати композицію, то тепер достатньо 15 хвилин — і шикарний фуд-кадр готовий.

Смак успіху

Уперше я усвідомила, що чогось варта, коли переглянула, яке шикарне портфоліо в мене вийшло. Усі ці роботи я зняла суто в межах практичних і домашніх завдань Фотоакадемії. І вони були прекрасні. Самостійно я збирала б таке портфоліо дуже довго або зробила б його не так ідеально.

Теми композиції та світла так мене захопили, що я сама розробила й зняла власні практичні відеоуроки з композиції та світла для Фотоакадемії. Так я втілила ще одну зі своїх цілей — викладати мистецтво фотографії. Студенти були вражені, а наставник — дуже задоволений.

Я почала активніше вести соцмережі, де отримую багато захоплених коментарів до своїх фото, запитань про фотографію, запитів на зйомки. Це дуже цікаво й надихає робити більше.

Одне з інтернет-видань узяло в мене інтервʼю як у фуд-фотографа. Вважаю це теж своїм маленьким успіхом і досягнутою метою.

Монетизація

Перше замовлення я отримала ще під час навчання. Наставник просто сказав: іди й зроби. Звісно, спочатку нас навчили правильно спілкуватися з потенційними клієнтами, презентувати себе і свої роботи. Тож головне було перебороти себе й почати. Я досі важко сприймаю відмови, але їх порівняно небагато, тому вчуся ставитися до них спокійно.

Те перше замовлення було від місцевого кафе: я знімала їхню піцу для меню та реклами. Потім мене знайшли в соцмережах і попросили зняти прикраси. Фуд-фотографія близька до предметної, але я вагалася, бо хотіла знімати тільки у своїй спеціалізації. Та клієнти дуже просили, тож я з цікавості таки взялася.

Далі замовлення вже приходили через рекомендації та соцмережі. Гонорар я встановила такий, щоб мені було комфортно працювати і щоб він не відлякував моїх клієнтів. Деякі проєкти знаходила сама через спеціальні платформи. Я знаю, як презентувати себе й переконати, що найкраще впораюся з проєктом. І це працює.